Забуті (2020, Украина) смотреть онлайн
**Забуті** — це щира українська драма 2020 року (знята у копродукції з Швейцарією), яка розповідає про життя в окупованому Луганську.
Тридцятирічна Ніна працює вчителькою української мови. Через обставини, пов’язані з роботою чоловіка, вона не може виїхати з міста. Доводиться проходити курси перекваліфікації, бо її предмет більше не потрібен. Життя тече сіро, під постійним тиском, без видимого виходу. Ніна намагається триматися, але всередині все кипить від безвиході та образи.
Андрій — сімнадцятирічний хлопець, який втратив батьків через війну. Він залишився зовсім сам. Замість того, щоб змиритися, намагається хоч якось нагадати великому світу про своє існування. Одного дня вивішує український прапор на даху школи. Цей вчинок одразу привертає увагу місцевої міліції. Хлопця затримують, і ситуація стає дуже небезпечною.
Саме тоді шляхи Ніни й Андрія перетинаються. Вона бачить, що відбувається, і не може пройти повз. Ризикуючи собою, допомагає йому вибратися з біди. З цього моменту між ними з’являється зв’язок. Спочатку це просто людська підтримка, розуміння двох людей, яких доля кинула в одну пастку. Але з часом почуття стають глибшими. Виникає щось схоже на дружбу, а можливо, й на кохання. У цьому забутому кутку світу вони знаходять одне в одному тепло й сенс.
Чоловік Ніни, Юрій, займається дрібною контрабандою. Зрештою йому доводиться терміново тікати на підконтрольну територію. Він кличе дружину за собою. Але Ніна вже вагається. З одного боку — страх перед невідомим, перед новим життям, яке здається недосяжним. З іншого — ці нові емоції, які вона відчуває поруч з Андрієм. Вони змушують її по-іншому дивитися на все навколо.
Фільм ставить прості, але болісні питання. Чи є майбутнє в людей, які залишилися на окупованих територіях? Чи можуть вони зберегти себе, свою ідентичність? І головне — чи маємо ми право просто забути про них, відвернутися й жити далі, ніби нічого не сталося.
Картина знята дуже людяно. Без зайвих ефектів, без надмірної драми. Просто показує, як війна ламає долі, але не завжди вбиває надію. Ніна й Андрій — звичайні люди в ненормальних умовах. Їхня історія змушує задуматися про ціну свободи, про те, що означає бути собою, коли все навколо намагається це відібрати.
Це кіно про тих, кого часто не видно на загальному плані великої історії. Про тих, хто лишається жити серед руїн і все одно намагається не зрадити себе. І про те, що навіть у найтемніші часи між людьми може народитися щось справжнє й важливе.
Тридцятирічна Ніна працює вчителькою української мови. Через обставини, пов’язані з роботою чоловіка, вона не може виїхати з міста. Доводиться проходити курси перекваліфікації, бо її предмет більше не потрібен. Життя тече сіро, під постійним тиском, без видимого виходу. Ніна намагається триматися, але всередині все кипить від безвиході та образи.
Андрій — сімнадцятирічний хлопець, який втратив батьків через війну. Він залишився зовсім сам. Замість того, щоб змиритися, намагається хоч якось нагадати великому світу про своє існування. Одного дня вивішує український прапор на даху школи. Цей вчинок одразу привертає увагу місцевої міліції. Хлопця затримують, і ситуація стає дуже небезпечною.
Саме тоді шляхи Ніни й Андрія перетинаються. Вона бачить, що відбувається, і не може пройти повз. Ризикуючи собою, допомагає йому вибратися з біди. З цього моменту між ними з’являється зв’язок. Спочатку це просто людська підтримка, розуміння двох людей, яких доля кинула в одну пастку. Але з часом почуття стають глибшими. Виникає щось схоже на дружбу, а можливо, й на кохання. У цьому забутому кутку світу вони знаходять одне в одному тепло й сенс.
Чоловік Ніни, Юрій, займається дрібною контрабандою. Зрештою йому доводиться терміново тікати на підконтрольну територію. Він кличе дружину за собою. Але Ніна вже вагається. З одного боку — страх перед невідомим, перед новим життям, яке здається недосяжним. З іншого — ці нові емоції, які вона відчуває поруч з Андрієм. Вони змушують її по-іншому дивитися на все навколо.
Фільм ставить прості, але болісні питання. Чи є майбутнє в людей, які залишилися на окупованих територіях? Чи можуть вони зберегти себе, свою ідентичність? І головне — чи маємо ми право просто забути про них, відвернутися й жити далі, ніби нічого не сталося.
Картина знята дуже людяно. Без зайвих ефектів, без надмірної драми. Просто показує, як війна ламає долі, але не завжди вбиває надію. Ніна й Андрій — звичайні люди в ненормальних умовах. Їхня історія змушує задуматися про ціну свободи, про те, що означає бути собою, коли все навколо намагається це відібрати.
Це кіно про тих, кого часто не видно на загальному плані великої історії. Про тих, хто лишається жити серед руїн і все одно намагається не зрадити себе. І про те, що навіть у найтемніші часи між людьми може народитися щось справжнє й важливе.
Читать далее...
Всего отзывов
0